Патологія паращитоподібних залоз, за якої зростає вироблення ними паратгормону. Цей підвищенний рівень паратгормону не залежить від інших чинників і призводить до зростання рівня кальцію у крові.  Кальцій «вимивається» із кісток, спричиняючи розвиток остеопорозу та переломів, і починає більше виділятися нирками, що у свою чергу призводить до розвитку сечокам’яної хвороби. Солі кальцію відкладаються у жовчному міхурі, підвищений рівень кальцію призводить до зростання секреції деяких гормонів, що може призводити до виникнення гастриту, виразкової хвороби шлунку.

​

Частіше виникає у жінок середнього віку, а його частота висока серед пацієнтів із сечокам’яною хворобою, вираженим остеопорозом і частими переломами.

​

Для діагностики хвороби необхідно визначити рівень кальцію у крові (загальний і іонізований), рівень паратгормону, а також рівень кальцію у сечі. Інколи додатково можуть знадобитися показники ниркової функції (креатинін, швидкість клубочкової фільтрації), рівень фосфору, лужної фосфатази, а також рівень вітаміну Д. Останні показники допомагають розрізнити первинний і вторинний гіперпаратиреоз, а також виключити сімейну гіперкальціемічну гіпокальціурію. Така диференційна діагности вкрай важлива, адже лікування первинного гіперпаратиреозу є виключно хірургічним, а інших станів – можливо медикаментозне.

​

Симптоми хвороби є неспецифічними: втомлюваність, слабкість, головний біль, депресії, підвищення артеріального тиску, аритмія, катаракта, болі у шлунку та кістках, поліурія, спрага, ниркові кольки, артрити, болі у суглобах, анемія та інше.

​

Лише після встановленого лабораторно діагнозу займаються інструментальною діагностикою, тобто пошуком ураженої залози. Частіше за все розвивається аденома однієї з чотирьох паращитоподібних залоз, рідше уражені (гіперплазовані 2 або всі 4 залози). Діагностика проводиться за допомогою ультразвукового методу (УЗД), або комп’ютерної томографії. Рідше у нашій країні використовують сцинтиграфію з технецієм-сестамібі.

​

Відсутність візуалізації ураженої пара щитоподібної залози не виключає діагноз. Бувають випадки, коли знайти залозу до операції не вдається. Тому хірург досліджує всі чотири залози під час операції.

​

Видалення ураженої паращитоподібної залози призводить до одужання. Пацієнт після операції не потребує специфічного лікування, лише у разі наявного остеопорозу необхідно лікування саме остеопорозу. Інші зміни (нормалізація артеріального тиску, шлункової секреції, позитивні зміни настрою) відбуваються самостійно при нормалізації рівня кальцію. Саме останній показник є ознакою одужання. Періодичне підвищення паратгормону у післяопераційному періоді зазвичай викликане дефіцитом вітаміну Д. Для нормального функціонування кальцієвого обміну людині вистачає і однієї здорової паращитоподібної залози. 

​​​

​​