Гіперпаратиреоз первинний

Патологія паращитоподібних залоз, за якої зростає вироблення ними паратгормону. Цей підвищенний рівень паратгормону не залежить від інших чинників і призводить до зростання рівня кальцію у крові.  Кальцій «вимивається» із кісток, спричиняючи розвиток остеопорозу та переломів, і починає більше виділятися нирками, що у свою чергу призводить до розвитку сечокам’яної хвороби. Солі кальцію відкладаються у жовчному міхурі, підвищений рівень кальцію призводить до зростання секреції деяких гормонів, що може призводити до виникнення гастриту, виразкової хвороби шлунку.

Частіше виникає у жінок середнього віку, а його частота висока серед пацієнтів із сечокам’яною хворобою, вираженим остеопорозом і частими переломами.

Для діагностики хвороби необхідно визначити рівень кальцію у крові (загальний і іонізований), рівень паратгормону, а також рівень кальцію у сечі. Інколи додатково можуть знадобитися показники ниркової функції (креатинін, швидкість клубочкової фільтрації), рівень фосфору, лужної фосфатази, а також рівень вітаміну Д. Останні показники допомагають розрізнити первинний і вторинний гіперпаратиреоз, а також виключити сімейну гіперкальціемічну гіпокальціурію. Така диференційна діагности вкрай важлива, адже лікування первинного гіперпаратиреозу є виключно хірургічним, а інших станів – можливо медикаментозне.

Симптоми хвороби є неспецифічними: втомлюваність, слабкість, головний біль, депресії, підвищення артеріального тиску, аритмія, катаракта, болі у шлунку та кістках, поліурія, спрага, ниркові кольки, артрити, болі у суглобах, анемія та інше.

Лише після встановленого лабораторно діагнозу займаються інструментальною діагностикою, тобто пошуком ураженої залози. Частіше за все розвивається аденома однієї з чотирьох паращитоподібних залоз, рідше уражені (гіперплазовані 2 або всі 4 залози). Діагностика проводиться за допомогою ультразвукового методу (УЗД), або комп’ютерної томографії. Рідше у нашій країні використовують сцинтиграфію з технецієм-сестамібі.

Відсутність візуалізації ураженої пара щитоподібної залози не виключає діагноз. Бувають випадки, коли знайти залозу до операції не вдається. Тому хірург досліджує всі чотири залози під час операції.

Видалення ураженої паращитоподібної залози призводить до одужання. Пацієнт після операції не потребує специфічного лікування, лише у разі наявного остеопорозу необхідно лікування саме остеопорозу. Інші зміни (нормалізація артеріального тиску, шлункової секреції, позитивні зміни настрою) відбуваються самостійно при нормалізації рівня кальцію. Саме останній показник є ознакою одужання. Періодичне підвищення паратгормону у післяопераційному періоді зазвичай викликане дефіцитом вітаміну Д. Для нормального функціонування кальцієвого обміну людині вистачає і однієї здорової паращитоподібної залози. 

©2020 by Черенько