Інсулінома - гормонально-активна пухлина, яка розвивається із ß-клітин острівців Лангерганса підшлункової залози і продукує у великій кількості інсулін (1 г пухлини містить в 40 раз більше інсуліну, ніж нормальна тканина підшлункової залози). Зустрічається вона дуже рідко(до 1 випадку на 100000 чоловік), але серед інших нейро-ендокринних пухлин - це найбільш поширена(70-75%) пухлина.  Інсулінома у 85-90% - одиночна доброякісна пухлина, що  локалізується в підшлунковій залозі, 10-15% - це множинні пухлини, у 1% зустрічається поза ПЗ: у стінці дванадцятипалої кишки, жовчному міхурі, воротах селезінки.

​

Існує багато клінічних симптомів цієї хвороби, але найбільш характерні об’єднані класичною тріадою Уіппла:

​

• нервовопсихічні порушення: втрата свідомості натще або після фізичного навантаження

• гіпоглікемія (рівень глюкози в крові нижче 2,8 ммоль/л)

• приступ гіпоглікемії швидко ліквідується введенням глюкози або вживанням цукру

​

Для діагностики інсуліноми велике значення мають результати лабораторних обстежень із підтвердженням наявності органічного гіперінсулінізму. Тільки після цього має розпочинатися локалізація пухлини за допомогою інструментальних методів діагностики.

​

Діагноз гіперінсулінізму (інсуліноми) ставлять за наявності сукупності ознак:

​

• цукор крові < 2,8 ммоль/л

• інсулін крові ≥ 3 мкМО/мл

• С-пептид крові ≥ 0,2 нмоль/л

• усі 3 тести одночасно і на тлі негативного аналізу сечі на препарати сульфонілсечовини

​

Зазвичай підтвердити діагноз гіперінсулінізму вдається під час проведення 72-годинної проби із голодуванням. Пробу проводять у стаціонарі до падіння цукру менше 3 ммоль/л, на тлі чого набирають аналіз крові на рівень інсуліну і С-пептиду.

​

Вимірювання глікемічного профілю, глікозильованого гемоглобіну та проведення тесту толерантності до вуглеводів наразі не несуть жодної вірогідної інформації для встановлення діагнозу гіперінсулінізму та не мають застосовуватися.

​

Інсулінома в більшості випадків поодинока пухлина. Множинні інсуліноми зустрічаються у 10% випадків, і в 10% хворих вони малігнізують і метастазують. Складність доопераційної діагностики пов’язана з тим, що у 90% випадків розміри пухлини не перевищують 1 см.

​

Для визначення локалізації пухлини використовують ультразвукове обстеження (УЗО), ендоскопічне (ЕУЗО) та інтраопераційне ультразвукове обстеження (ІОУЗО), комп’ютерну томографію (КТ), магнітно-резонансну томографію (МРТ), ангіографію та кальцій-стимульовану ангіографію.

​

Основним і радикальним методом лікування гіперінсулінізму є видалення пухлини. Чим раніше проведено хірургічне лікування, тим більше шансів на одужання і відновлення працездатності хворого. Показами до оперативного лікування є діагноз гіперінсулінізму та наявність пухлини в ПЗ.

​

На сьогодні, операцією вибору вважають енукліацію пухлини, в інших випадках рекомендують виконувати резекцію ПЗ. Якщо інсулінома розташована у ділянці головки ПЗ виконується панкреато-дуоденатльна резекція.

​

За наявності метастазів в печінку та/або збережені гіпоглікемії після оперативного лікування застосовують консервативнку терапію. Так для консервативної терапії використовують діазоксид, стрептозотоцин, адріаміцин, 5-фторурацил, митраміцин, кортікостероїди, делантин, А-аспіразу, туберцидин, глюкокортикоїди. Більш сучасними, однак незавжди більш ефективними, є аналоги соматостатину (октреотид, сандостатин ЛАР, ланреотид), інгібітори mTOR (еверолімус) та тирозин-кінази (сунітініб).

 

Наразі жодний препарат не продемонстрував високої ефективності, тому золотим стандартом лікування залишається оперативне втручання.